Конвенція   про роботу на умовах  неповного робочого часу   N 175 (укр/рос)  
      ( Рекомендації до Конвенції додатково див. в документі
      ( 993_287 ) від 24.06.1994 )  
 Статус Конвенції див. ( 993_446 )    
 

   Генеральна Конференція Міжнародної організації праці,
     що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро  праці та зібралася 7 червня 1994 року  на  свою  вісімдесят  першу  сесію,
     беручи до  уваги  актуальність  для   працівників,   зайнятих  неповний  робочий  час,  положень  Конвенції  1951  року про рівну  винагороду ( 993_002 ),  Конвенції 1958 року про  дискримінацію  в  галузі праці  й  занять  (  993_161  ) та Конвенції ( 993_010 ) та  Рекомендації 1981 року про працівників  із  сімейними  обов'язками  ( 993_275 ),
     беручи до  уваги  актуальність  для цих працівників Конвенції  1988  року  про   сприяння  зайнятості  та  захист  від безробіття  ( 993_182 ) та  Рекомендації  1984  року  про  політику  в  галузі  зайнятості (додаткові положення) ( 993_278 ),
     визнаючи значущість  виробничої  та вільно обраної зайнятості  для  всіх  працівників,  економічне  значення  роботи  на   умовах  неповного робочого часу,  необхідність того, щоб політика в галузі  зайнятості враховувала роль роботи на  умовах  неповного  робочого  часу  у  справі  створення  додаткових можливостей зайнятості,  та  необхідність забезпечення захисту працівників,  зайнятих  неповний  робочий  час,  в  таких областях,  як доступ до зайнятості,  умови  праці та соціальне забезпечення,
     ухваливши прийняти  ряд  пропозицій стосовно роботи на умовах  неповного робочого часу,  що є четвертим пунктом  порядку  денного  сесії,
     вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
     ухвалює цього  двадцять  четвертого  дня червня місяця тисяча  дев'ятсот дев'яносто четвертого року нижченаведену Конвенцію,  яка  може   називатися  Конвенцією  1994  року  про  роботу  на  умовах  неповного робочого часу.  

                             Стаття 1  
 

   У цій Конвенції:
     a) термін "працівник, зайнятий неповний робочий час", означає  особу,  яка працює за наймом,  нормальна тривалість робочого  часу  якої  менша  від  нормальної тривалості робочого часу працівників,  зайнятих повний робочий  час  та  які  перебувають  в  порівнянній  ситуації;
     b) нормальна тривалість робочого часу,  вказана у пункті  a),  може  розраховуватися  потижнево  чи у середньому за певний період  зайнятості;
     c) термін  "працівник,  зайнятий  повний  робочий  час,  який  перебуває в порівнянній  ситуації"  означає  трудящого,  зайнятого  повний робочий час, який:          i) має такий самий тип трудових відносин;          ii) має такі самі чи аналогічні вид роботи чи професію; і          iii) працює у тому самому структурному підрозділі чи, якщо  у ньому немає працівників,  зайнятих повний робочий час, та тих що  знаходяться  у   порівнянній   ситуації,   то   на   тому   самому  підприємстві, чи,  якщо на цьому підприємстві  немає  працівників,  зайнятих  повний робочий час,  та тих що перебувають у порівнянній  ситуації,  то в тій самій  галузі  економічної  діяльності,  що  й  відповідний працівник, зайнятий неповний робочий час;
     d) не вважаються працівниками,  зайнятими повний робочий час,  працівники,  зайняті повний робочий час,  що  опинилися  в  умовах  часткового безробіття, внаслідок тимчасового скорочення нормальної  тривалості їх  робочого  часу,  що  має  колективний  характер,  з  економічних, технічних чи структурних причин.  

                             Стаття 2  
   

 Ця Конвенція   не  зачіпає  більш  сприятливих  положень,  що  застосовуються до  працівників,  зайнятих  неповний  робочий  час,  згідно з іншими міжнародними конвенціями в галузі праці.  

                             Стаття 3  
   

 1. Ця Конвенція застосовується до всіх працівників,  зайнятих  неповний робочий час, у тому розумінні, що кожна держава-член може  після  консультації  з представницькими організаціями зацікавлених  роботодавців та працівників  виключити  повністю  чи  частково  зі  сфери її застосування окремі категорії працівників чи підприємств,  якщо її застосування до них викликає особливі  проблеми  істотного  характеру.
     2. Кожна  держава-член,  яка  ратифікувала  цю  Конвенцію  та  використовує  передбачену  у попередньому параграфі можливість,  у  своїх доповідях про застосування цієї Конвенції,  що  надсилаються  відповідно  до  статті  22  Статуту  Міжнародної організації праці  ( 993_154  ),  вказує  усі  виключені таким чином окремі категорії  працівників  чи  підприємств  та  вказує  причини,  з  яких   таке  виключення вважалося б чи все ще вважається необхідним.  

                             Стаття 4  
 

   Вживають заходів  для  забезпечення  того,  щоб   працівники,  зайняті неповний робочий час,  користувалися таким самим захистом,  як і працівники,  які знаходяться у порівнянній ситуації,  зайняті  повний робочий час, щодо:
     a) права  на  організацію,  права  на   ведення   колективних  переговорів   та   права  на  діяльність  у  якості  представників  працівників;
     b) безпеки та гігієни праці;
     c) дискримінації в галузі праці та занять.

 
                             Стаття 5  
     

Вживають заходів, що відповідають національному законодавству  та практиці,  які забезпечують,  щоб працівники,  зайняті неповний  робочий час,  не отримували,  лише з причини того, що вони зайняті  неповний робочий час, основної заробітної плати, що розраховується  на погодинній основі,  за підсумками  роботи  підприємства  чи  на  відрядній основі,  яка була б меншою від основної заробітної плати  працівників,  зайнятих повний робочий час,  та які  перебувають  у  порівнянній ситуації, що розраховується такими самими методами.  

                             Стаття 6  
   

 Передбачені законом  системи  соціального  забезпечення,  які  охоплюють осіб,  зайнятих  професійною  діяльністю,  повинні  бути  пристосовані таким чином, щоб працівники, зайняті неповний робочий  час, користувалися умовами, еквівалентними тим, якими користуються  працівники,   зайняті   повний   робочий   час  та  перебувають  у  порівнянній ситуації;  ці  умови  можуть  визначатися  пропорційно  тривалості   робочого  часу,  внескам  чи  заробіткам,  чи  іншими  методами, що відповідають національному законодавству та практиці.  

                             Стаття 7  

     Вживають заходів  для  забезпечення  того,  щоб  працівникам,  зайнятим  неповний  робочий час,  були надані умови,  еквівалентні  тим,  які мають працівники,  зайняті повний  робочий  час  та  які  перебувають у порівнянній ситуації, у таких областях:
     a) захист материнства;
     b) припинення трудових відносин;
     c) щорічна оплачувана відпустка чи оплачувані святкові дні;
     d) відпустка у разі хвороби;
     e) у   тому   розумінні,   що    грошові    виплати    можуть  розраховуватися    пропорційно   тривалості   робочого   часу   чи  заробіткам.  

                             Стаття 8  
 

   1. Працівники,  зайняті  неповний  робочий  час,   тривалість  робочого часу чи заробітки яких нижчі від встановленої мінімальної  норми, можуть виключатися державою-членом:
     a) зі   сфери  застосування  будь-яких  передбачених  законом  систем соціального забезпечення,  вказаних  у  статті  6,  але  не  стосовно  допомог  у  зв'язку  з трудовим каліцтвом чи професійним  захворюванням;
     b) зі  сфери  дії  будь-яких  заходів,  що  застосовуються  в  областях,  вказаних у статті 7,  за винятком  заходів  із  захисту  материнства,   окрім  тих,  які  визначені  передбаченими  законом  системами соціального забезпечення.
     2. Вказані  в  параграфі  1  мінімальні  норми  повинні  бути  достатньо  низькими,  щоб   не   виключати   невиправдано   велику  чисельність працівників, зайнятих неповний робочий час.
     3. Держава-член,  що користується передбаченою в параграфі  1  можливістю:
     a) періодично переглядає чинні мінімальні норми;
     b) у   своїх   доповідях   про   застосування  Конвенції,  що  надсилаються  відповідно  до   статті   22   Статуту   Міжнародної  організації праці ( 993_154  ),  вказує  діючі  мінімальні  норми,  причини,   які   послужили  основою  для  їх  прийняття,  а  також  повідомляє,  чи  розглядаються  можливості  поступового  поширення  правового захисту на виключених працівників.
     4. З  найбільш представницькими організаціями роботодавців та  працівників  проводяться  консультації  з  приводу   встановлення,  повторного розгляду та перегляду вказаних у цій статті мінімальних  норм.  

                             Стаття 9  

     1. Вживають заходів для полегшення доступу до продуктивної та  вільно  обраної  роботи  на  умовах  неповного  робочого часу,  що  відповідає інтересам як роботодавців,  так і працівників, за умови  забезпечення  передбаченого  у вищенаведених статтях 4-7 правового  захисту.
     2. Ці заходи включають:
     a) перегляд законодавства та правил,  які можуть  перешкодити  роботі на умовах неповного робочого часу чи згоді на її виконання,  чи визвати негативне ставлення до неї;
     b) використання   служб  зайнятості,  де  такі  існують,  для  виявлення  існуючих   можливостей   працевлаштування   на   умовах  неповного   робочого   часу  та  ознайомлення  з  ними  в  процесі  інформаційної діяльності та діяльності з працевлаштування;
     c) особливу  увагу  в  рамках політики в галузі зайнятості до  потреб та побажань окремих груп,  таких як безробітні,  працівники  із    сімейними    обов'язками,    працівники    похилого    віку,  працівники-інваліди та працівники,  які відвідують загальноосвітні  курси чи курси професійної підготовки.
     3. Ці заходи можуть також включати проведення  досліджень  та  розповсюдження  інформації  про  те,  якою  мірою робота на умовах  неповного робочого часу відповідає економічним та соціальним цілям  роботодавців та працівників.  

                            Стаття 10  
   

 У відповідних випадках вживають заходів, що забезпечують, щоб  перехід з роботи на умовах повного  робочого  часу  на  роботу  на  умовах   неповного   робочого   часу   чи   навпаки   здійснювався  добровільно,  відповідно   до   національного   законодавства   та  практики.  

                            Стаття 11  
 

   Положення цієї    Конвенції   застосовуються   за   допомогою  законодавства,  якщо тільки вони не  застосовуються  за  допомогою  колективних  угод  чи  у  будь-який  інший  спосіб,  що відповідає  національній   практиці.   До   прийняття   такого   законодавства  проводяться консультації з найбільш представницькими організаціями  роботодавців та працівників.  

                            Стаття 12  
   

 Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції передаються  Генеральному директору Міжнародного бюро праці для реєстрації.  

                            Стаття 13  
 

   1. Ця   Конвенція   зв'язує   лише   тих  членів  Міжнародної  організації праці,  чиї документи  про  ратифікацію  зареєстровані  Генеральним директором.
     2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того,  як  Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію двох  членів Організації.
     3. Надалі,  ця  Конвенція набуває чинності щодо кожного члена  Організації через дванадцять місяців після  дати  реєстрації  його  документів про ратифікацію.  

                            Стаття 14  
   

 1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію,  може після закінчення десятирічного періоду з моменту,  коли  вона  початково  набула  чинності,  денонсувати її актом про денонсацію,  направленим Генеральному директорові Міжнародного бюро  праці  для  реєстрації.  Така денонсація набуває чинності не раніше, ніж через  рік після реєстрації заяви про денонсацію.
     2. Кожний  член Організації,  який ратифікував цю Конвенцію і  який протягом  року  після  закінчення  згаданого  у  попередньому  параграфі   десятирічного   періоду,   не  скористався  правом  на  денонсацію,  передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступні  десять  років  та  в подальшому він зможе денонсувати цю Конвенцію  після  закінчення  кожного  десятирічного   періоду   в   порядку,  встановленому в цій статті.  

                            Стаття 15  
 

   1. Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає всіх  членів  Міжнародної  організації   праці   про   реєстрацію   усіх  документів про ратифікацію та актів про денонсацію,  отриманих від  членів Організації.
     2. Сповіщаючи  членів  Організації  про реєстрацію отриманого  ним  другого  документа  про  ратифікацію,  Генеральний   директор  звертає  увагу  членів Організації на дату набуття цією Конвенцією  чинності.  

                            Стаття 16  

     Генеральний директор  Міжнародного   бюро   праці   направляє  Генеральному   секретареві   Організації   Об'єднаних   Націй  для  реєстрації відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних  Націй ( 995_010 ) повні  відомості  стосовно  всіх  ратифікаційних  грамот  та  заяв про денонсацію,  зареєстрованих ним відповідно до  положень попередніх статей.  

                            Стаття 17  
     

Кожного разу,  коли  Адміністративна  рада  Міжнародного бюро  праці вважає це необхідним,  вона  подає  Генеральній  конференції  доповідь  про  застосування  цієї  Конвенції  та вирішує,  чи слід  вносити до порядку денного Конференції питання про  її  повний  чи  частковий перегляд.  

                            Стаття 18  
   

 1. У  разі,  якщо  Конференція  ухвалить нову конвенцію,  яка  повністю чи частково переглядає  цю  Конвенцію,  і  якщо  у  новій  конвенції не передбачено іншого, то:
     a) ратифікація   будь-яким    членом    Організації    нової,  переглянутої конвенції автоматично,  незалежно від положень статті  14,  спричиняє негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова  переглянута Конвенція, набула чинності;
     b) починаючи від дати набуття  чинності  новою,  переглянутою  Конвенцією,  цю  Конвенцію  закрито  для  ратифікації  її  членами  Організації.
     2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою і  змістом  щодо тих членів Організації,  які її ратифікували, але не  ратифікували нову, переглянуту конвенцію.  

                            Стаття 19  

     Англійський і   французький   тексти   цієї  Конвенції  мають  однакову силу.  
     Ця Конвенція не отримала необхідної кількості ратифікацій для  набуття чинності 15 травня 1996 року.  
 Конвенції та рекомендації, ухвалені   Міжнародною організацією праці   1965-1999, Том II   Міжнародне бюро праці, Женева  
                         

  Конвенция  о работе на условиях неполного рабочего времени    N 175    
 

   Генеральная конференция Международной организации труда,
     созванная в  Женеве  Административным  советом Международного  бюро труда и собиравшаяся 7 июня 1994 года на свою 81-ю сессию,
     принимая во  внимание  актуальность  для трудящихся,  занятых  неполное рабочее время,  положений Конвенции 1951  года  о  равном  вознаграждении ( 993_002 ),  Конвенции 1958 года о дискриминации в  области труда и занятий ( 993_161 ) и  Конвенции  (  993_010  )  и  Рекомендации  1981  года  о трудящихся с  семейными  обязанностями  ( 993_275 ),
     принимая во  внимание  актуальность   для   этих   трудящихся  Конвенции 1988 года о содействии занятости и защите от безработицы  (  993_182  )  и  Рекомендации  1984  года  о  политике  в области  занятости ( 993_278 ) (дополнительные положения),
     признавая важность  производительной  и  свободно  избранной  занятости для  всех трудящихся,  экономическое значение работы на  условиях неполного рабочего времени,  необходимость  того,  чтобы  политика в  области  занятости  учитывала роль работы на условиях  неполного рабочего  времени  в   деле   создания   дополнительных  возможностей занятости,   и   необходимость   обеспечения  защиты  трудящихся, занятых неполное рабочее время, в таких областях, как  доступ к занятости, условия труда и социальное обеспечение,
     постановив принять  ряд  предложений,  касающихся  работы  на  условиях   неполного  рабочего  времени,  что  является  четвертым  пунктом повестки дня сессии,
     решив придать    этим    предложениям   форму   международной  конвенции,
     принимает сего  двадцать  четвертого  дня  июня месяца тысяча  девятьсот девяносто четвертого года следующую  конвенцию,  которая  может  именоваться  Конвенцией  1994  года  о  работе  на условиях  неполного рабочего времени.

 
                             Статья 1  
 

   1. Применительно   к   настоящей   Конвенции:
     а) термин "трудящийся, занятый неполное рабочее время",
означает работающее по найму лицо,  нормальная  продолжительность  рабочего времени  которого  меньше  нормальной  продолжительности  рабочего времени  трудящихся,  занятых  полное  рабочее  время  и  находящихся в сравнимой ситуации;
     b) нормальная продолжительность рабочего времени, указанная в  подпункте  а),  может  рассчитываться  понедельно или в среднем за  определенный учетный период;
     с) термин   "трудящийся,   занятый  полное  рабочее  время  и  находящийся в сравнимой ситуации",  означает трудящегося, занятого  полное рабочее время, который:         i) имеет такой же тип занятости;
      ii) имеет такие же или аналогичные вид работы или профессию;            и
     iii) работает в том же структурном подразделении или,  если в            нем не имеется трудящихся,  занятых полное рабочее время            и  находящихся  в  сравнимой  ситуации,  то  на  том  же            предприятии,  или,  если на этом предприятии не  имеется            трудящихся, занятых полное рабочее время и находящихся в            сравнимой ситуации,  то в той же  отрасли  экономической            деятельности,  что и соответствующий трудящийся, занятый            неполное рабочее время;
     d) не считаются трудящимися, занятыми неполное рабочее время,  трудящиеся,  занятые полное рабочее время,  оказавшиеся в условиях  частичной  безработицы,  вследствие имеющего коллективный характер  временного сокращения  нормальной  продолжительности  их  рабочего  времени по экономическим, техническим или структурным причинам.  

                             Статья 2  

     Настоящая Конвенция   не   затрагивает   более  благоприятные  положения,  применимые  к  трудящимся,  занятым  неполное  рабочее  время, в силу других международных конвенций по труду.  

                             Статья 3  
     

1. Настоящая   Конвенция   применяется  ко  всем  трудящимся,  занятым неполное рабочее время,  при  том  понимании,  что  каждое  государство-член  может  после  консультации  с  представительными  организациями  заинтересованных  предпринимателей   и   трудящихся  исключить  полностью или частично из сферы ее применения отдельные  категории трудящихся или предприятий,  если ее  применение  к  ним  вызывает особые проблемы существенного характера.
     2. Каждое   государство-член,   ратифицировавшее    настоящую  Конвенцию  и  использующее  предусмотренную  в  предыдущем  пункте  возможность,  в  своих  докладах  о  применении  этой   Конвенции,  направляемых  в  соответствии  со  статьей 22 Устава Международной  организации труда ( 993_154 ),  указывает  все  исключенные  таким  образом отдельные категории трудящихся или предприятий и указывает  причины,  по которым такое исключение  считалось  или  по-прежнему  считается необходимым.  

                             Статья 4  
   

 Принимаются меры  для  обеспечения  того,  чтобы  трудящиеся,  занятые неполное рабочее время, пользовались такой же защитой, как  и  находящиеся  в  сравнимой  ситуации трудящиеся,  занятые полное  рабочее время, в отношении:
     а) права   на  организацию,  права  на  ведение  коллективных          переговоров   и   права   на   деятельность   в   качестве          представителей трудящихся;
     b) безопасности и гигиены труда;
     с) дискриминации в области труда и занятий.  

                             Статья 5  
   

 Принимаются меры,        соответствующие        национальному  законодательству и  практике,  обеспечивающие,  чтобы  трудящиеся,  занятые неполное рабочее время,  основную зарплату, рассчитываемую  на почасовой основе,  по итогам работы  предприятия  или  сдельно,  которая  могла  бы  меньше,  чем  рассчитываемая  теми же методами  основная заработная плата трудящихся, занятых полное рабочее время  и находящихся в сравнимой ситуации.  

                             Статья 6  

     Предусмотренные законом   системы   социального  обеспечения,  охватывающие лиц,  занятых профессиональной деятельностью,  должны  быть   приспособлены  таким  образом,  чтобы  трудящиеся,  занятые  неполное рабочее  время,  пользовались  условиями,  эквивалентными  тем,  которыми пользуются трудящиеся, занятые полное рабочее время  и находящиеся в сравнимой ситуации; эти условия могут определяться  пропорционально  продолжительности  рабочего времени,  взносам или  заработкам,  или другими методами,  соответствующими  национальным  законодательству и практике.

 
                             Статья 7  

     Принимаются меры  для  обеспечения  того,  чтобы  трудящимся,  занятым  неполное  рабочее  время,  были  предоставлены   условия,  эквивалентные   тем,  которые  имеют  трудящиеся,  занятые  полное  рабочее время и находящиеся  в  сравнимой  ситуации,  в  следующих  областях:
     а) защита материнства;
     b) прекращение трудовых отношений;
     с) ежегодный оплачиваемый отпуск или оплачиваемые праздничные          дни;
     d) отпуск по болезни, при том понимании, что денежные выплаты  могут  рассчитываться  пропорционально  продолжительности рабочего  времени или заработкам.  

                             Статья 8  

     1. Трудящиеся,    занятые     неполное     рабочее     время,  продолжительность  рабочего  времени  или  заработки  которых ниже  установленной     минимальной     нормы,     могут     исключаться  государством-членом:
     а) из сферы применения любых предусмотренных  законом  систем          социального  обеспечения,  указанных  в статье 6,  но не в          отношении  пособий  в  связи  с   трудовым   увечьем   или          профессиональным заболеванием;
     b) из сферы  действия  любых  мер,  принимаемых  в  областях,          указанных  в  статье  7,  за  исключением  мер  по  защите          материнства,     кроме     тех,     которые     определены          предусмотренными     законом     системами     социального          обеспечения.
     2. Указанные   в  пункте  1  минимальные  нормы  должны  быть  достаточно низкими,  чтобы не исключать неоправданно большое число  трудящихся, занятых неполное рабочее время.
     3. Государство-член,  пользующееся предусмотренной в пункте 1  возможностью:
     а) периодически пересматривает действующие минимальные нормы;
     b) в своих докладах о применении Конвенции,  направляемых  в          соответствии со    статьей    22   Устава   Международной          организации труда,  указывает   действующие   минимальные          нормы, причины,  послужившие  основой для их принятия,  а          также сообщает,    рассматриваются     ли     возможности          постепенного распространения    правовой     охраны    на          исключенных трудящихся.
     4. С      наиболее      представительными       организациями  предпринимателей  и  трудящихся  проводятся консультации по поводу  установления,  повторного рассмотрения и  пересмотра  указанных  в  настоящей статье минимальных норм.  

                             Статья 9  
   

 1. Принимаются меры,  облегчающие доступ к производительной и  свободно избранной работе на условиях неполного рабочего  времени,  отвечающей интересам как предпринимателей,  так и трудящихся,  при  условии обеспечения предусмотренной в вышеприведенных статьях  4-7  правовой охраны.
     2. Эти меры включают:
     а) пересмотр  законодательства,  способного воспрепятствовать          работе на условиях неполного  рабочего  времени  или  даче          согласия на нее, или вызвать негативное отношение к ней;
     b) использование служб занятости, где таковые существуют, для          выявления   имеющихся   возможностей   трудоустройства  на          условиях неполного рабочего времени и ознакомления с  ними          в  ходе  информационной  деятельности  и  деятельности  по          трудоустройству;
     с) особое  внимание  в  рамках политики в области занятости к          нуждам   и   пожеланиям   отдельных   групп,   таких   как          безработные, трудящиеся с семейными обязанностями, пожилые          трудящиеся,  трудящиеся-инвалиды и трудящиеся,  посещающие          курсы общего образования или профессиональной подготовки.
     3. Эти меры могут также включать  проведение  исследований  и  распространение  информации  о  том,  в  какой  степени  работа на  условиях  неполного  рабочего  времени  отвечает  экономическим  и  социальным целям предпринимателей и трудящихся.  

                            Статья 10  

     В соответствующих  случаях принимаются меры,  обеспечивающие,  чтобы переход с работы на условиях  полного  рабочего  времени  на  работу   на  условиях  неполного  рабочего  времени  или  наоборот  осуществлялся  добровольно,   в   соответствии   с   национальными  законодательством и практикой.  

                            Статья 11  
 

   Положения настоящей    Конвенции    применяются   посредством  законодательства,  если  только  они  не  применяются  посредством  коллективных  договоров  или любым иным способом,  соответствующим  национальной  практике.  До   принятия   такого   законодательства  проводятся консультации с наиболее представительными организациями  предпринимателей и трудящихся.  

                            Статья 12  
   

 Официальные грамоты   о   ратификации   настоящей   Конвенции  направляются  Генеральному директору Международного бюро труда для  регистрации.  

                            Статья 13  
 

   1. Настоящая Конвенция имеет обязательную силу только для тех  членов  Международной  организации труда,  ратификационные грамоты  которых зарегистрированы Генеральным директором.
     2. Она вступит в силу через 12 месяцев после даты регистрации  Генеральным  директором   ратификационных   грамот   двух   членов  Организации.
     3. Впоследствии  настоящая  Конвенция  вступит  в  силу   для  каждого  государства-члена Организации через 12 месяцев после даты  регистрации его ратификационной грамоты.  

                            Статья 14  
 

   1. Каждый  член   Организации,   ратифицировавший   настоящую  Конвенцию,  по  истечении  десяти  лет  со  дня ее первоначального  вступления в силу может денонсировать ее заявлением о  денонсации,  направленным  Генеральному директору Международного бюро труда для  регистрации.  Денонсация вступит в силу через год  после  даты  ее  регистрации.
     2. Для  каждого  члена  Организации,  который   ратифицировал  настоящую  Конвенцию  и  в  годичный срок по истечении указанных в  предыдущем пункте десяти лет не воспользовался  предусмотренным  в  настоящей статье правом на денонсацию,  Конвенция будет оставаться  в  силе  на  следующие  десять  лет,  и  впоследствии  он   сможет  денонсировать  ее  по  истечении  каждого  десятилетия  в порядке,  предусмотренном в настоящей статье.  

                            Статья 15  
     

1. Генеральный директор Международного  бюро  труда  извещает  всех  членов  Международной  организации  труда о регистрации всех  ратификационных грамот и заявлений о денонсации,  направленных ему  членами Организации.
     2. Извещая членов Организации  о  регистрации  полученной  им  второй  ратификационной грамоты,  Генеральный директор обращает их  внимание на дату вступления в силу настоящей Конвенции.  

                            Статья 16  
   

 Генеральный директор  Международного  бюро  труда  направляет  Генеральному   секретарю   Организации   Обкединенных   Наций  для  регистрации в  соответствии  со  статьей  102  Устава  Организации  Обкединенных  Наций  (  995_010  )  исчерпывающие  сведения о всех  ратификационных    грамотах    и    заявлениях    о    денонсации,  зарегистрированных  им  в  соответствии  с  положениями предыдущих  статей.  

                            Статья 17  
 

   В случаях,  когда  Административный совет Международного бюро  труда  считает  это  необходимым,  он   представляет   Генеральной  конференции    доклад   о   применении   настоящей   Конвенции   и  рассматривает   целесообразность   включения   в   повестку    дня  Конференции вопроса о ее полном или частичном пересмотре.  
                           

Статья 18  

    1. Если  Конференция  примет  новую конвенцию,  полностью или  частично пересматривающую  настоящую  Конвенцию  и  если  в  новой  конвенции не предусмотрено иное, то:
     а) ратификация   каким-либо    членом    Организации    новой          пересматривающей  Конвенции влечет за собой автоматически,          независимо  от  положений  статьи   14,   незамедлительную          денонсацию  настоящей  Конвенции  при  условии,  что новая          пересматривающая конвенция вступила в силу;
     b) со  дня вступления в силу новой пересматривающей конвенции          настоящая  Конвенция  закрыта  для   ратификации   членами          Организации.
     2. Настоящая Конвенция остается в  любом  случае  в  силе  по  форме   и   содержанию   для   тех   членов  организации,  которые  ратифицировали   ее,   но   не   ратифицировали   пересматривающую  конвенцию.

 
                            Статья 19  

     Английский и  французский  тексты  настоящей  Конвенции имеют  одинаковую силу.