Верховний Суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 березня 2020 року

Київ

справа № 810/295/18

адміністративне провадження № К/9901/56560/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С. А.,

суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» до Головного управління Держпраці в Київській області про визнання протиправним припису та скасування постанови, провадження за якою відкрито

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року (головуючий суддя - Лисенко В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (далі - ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці в Київській області (далі - ГУ Держпраці у Київській області), в якому просило визнати протиправним припис відповідача від 06 грудня 2017 року № 10-33/891 та скасувати постанову про накладення штрафу від 19 грудня 2017 року № 766.

2. Позов обґрунтовано тим, що у грудні 2017 року головним державним інспектором праці ГУ Держпраці у Київській області проведено перевірку ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» за зверненням ОСОБА_1 щодо порушення позивачем законодавства про працю. Цією перевіркою встановлено, що ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» порушено вимоги частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки на час призову працівника на строкову військову службу, під час дії особливого періоду, за ним не було збережено середній заробіток, про що 06 грудня 2017 року складено акт та видано відповідний припис № 10-33/891 про усунення таких порушень. Враховуючи те, що позивач не виконав вимог припису № 10-33/891, 19 грудня 2017 року ГУ Держпраці у Київській області прийнято постанову № 766 про накладення штрафу у сумі 32 000,00 грн. Посилаючись на те, що ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» не порушувало норм чинного законодавства про працю, а постанову про накладення штрафу прийнято з порушенням порядку її прийняття, позивач просив суд задовольнити позов.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

3. У листопаді 2017 року до ГУ Держпраці у Київській області надійшло звернення ОСОБА_1 , у якому він просив провести перевірку ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» на предмет порушення товариством вимог законодавства про працю.

4. На підставі цього звернення 30 листопада 2017 року ГУ Держпараці у Київській області видано наказ № 2971 «Про проведення інспекційного відвідування (невиїзного інпектування)», яким зобов`язано головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ГУ Держпраці у Київській області Замулу Т.Ю. здійснити у період з 04 по 15 грудня 2017 року інспекційне відвідування (невиїзне інпектування) на предмет дотримання вимог законодавства про працю суб`єктом господарювання ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» та видано відповідне направлення № 2527.

5. Цією перевіркою встановлено, що наказом ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» від 02 листопада 2015 року № 64-к ОСОБА_1 прийнято на роботу вантажником. Наказом від 21 червня 2016 року №26-к його тимчасово звільнено від виконання обов`язків до фактичної демобілізації на період проходження військової служби, зі збереженням йому робочого місця і розміру заробітної плати. Наказом від 18 жовтня 2017 року № 41-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням. У період з 23 червня 2016 року по 12 жовтня 2017 року заробітна плата цьому працівнику не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджується довідкою ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів». Враховуючи те, що ОСОБА_1 призвано на строкову військову службу, під час дії особливого періоду, роботодавцем порушено вимоги частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки не забезпечено збереження за вказаним працівником середнього заробітку на час проходження ним такої служби.

6. За висновками цієї перевірки 06 грудня 2017 року відповідачем складено складено акт № 10-33/1301 про порушення товариством вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, видано припис № 10-33/891 про усунення виявлених порушень строком до 06 січня 2018 року та складено протокол № 10-33/868 про вчинення директором ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» адміністративного правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

7. У грудні 2017 року ГУ Держпраці у Київській області надіслало позивачу повідомлення від 15 грудня 2017 року № 4.3/4/13279 про розгляд справи про порушення ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» вимог законодавства про працю, за результатами якої 19 грудня 2017 року ГУ Держпраці у Київській області прийнято постанову № 766 про накладення на ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» штрафу у розмірі 32000,00 грн.

8. Предметом спору у цій справі є правомірність припису про усунення порушень у сфері законодавства про працю та постанови про накладення штрафу.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року, у позові відмовлено.

10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що приймаючи оскаржувані рішення, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, оскільки ОСОБА_1 проходив строкову службу під час дії особливого періоду і на нього поширювались гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження місця роботи та середнього заробітку в ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів». Тому ненарахування та невиплата заробітної плати цьому працівнику у період з 23 червня 2016 року по 12 жовтня 2017 року є порушенням вимог трудового законодавства. Водночас недотримання відповідачем вимог пункту 6 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509) щодо строків повідомлення ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» про розгляд справи про накладення штрафу № 4.3/4/13279 не звільняє позивача від відповідальності, оскільки про розгляд справи товариство знало, проте не вчинило жодних дій, щоб надати свої заперечення або мотивоване клопотання про відкладення її розгляду.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін

11. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у позові.

12. Заявник зазначив, що суди неправильно тлумачать норми Законів України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII) та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), оскільки працівник ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» був призваний на строкову військову службу на загальних підставах і не проходив таку службу на умовах мобілізації в особливий період.

13. Суди безпідставно відхилили доводи позивача про відсутність з боку товариства порушень вимог частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки положення цієї норми діють лише за наявності виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про мобілізацію та (або) введення воєнного стану. Враховуючи те, що у період проходження ОСОБА_1 військової служби такі рішення не приймались, гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України не поширюються на цього працівника.

14. Судові рішення не відповідають приписам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості, оскільки суди не повно встановили обставини справи та не надали їм належної юридичної оцінки, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, зокрема доводам відповідача  про те, що акт перевірки, оскаржувані припис та постанова є протиправними, оскільки їх складено відповідно до пункту 7 Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390 (далі - Порядок № 390), який втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики України від 04 грудня 2017 року № 1917.

15. У порушення вимог пункту 3 Положення № 509, 15 грудня 2017 року ГУ Держпраці у Київській області надіслало на адресу ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу, яке товариство вчасно не отримало, а тому не мало можливості звернутися до відповідача з обґрунтованим клопотанням про відкладення розгляду справи.

16. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів».

17. У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держпраці у Київській області просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, посилаючись на те, що суди дійшли обґрунтованого висновку про недотримання ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» вимог КЗпП України щодо гарантій, встановлених для військовослужбовців, призваних на строкову військову службу під час мобілізації на особливий період. Водночас перевірку позивача проведено у відповідності до вимог законодавства, у межах та у спосіб встановлений законом.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

18. Реалізація державної політики у сфері трудових відносин, у тому числі з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю здійснюється Державною службою України з питань праці, яка здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

19. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Держпраці України, Положення № 96), відповідно до пункту 7 якого Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи.

20. На час виникнення спірних правовідносин, проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок щодо додержання законодавства з питань праці здійснювалось відповідно до Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року №390 (далі - Порядок № 390).

21. За приписами пункту 3 цього Порядку № 390 передбачено, що інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.

22. Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку (пункт 4 Порядку № 390).

23. Загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законами № 2232-XII, № 1932-XII, Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) та Положенням № 1153/2008. Цими ж нормативно-правовими актами встановлено пільги та гарантії працівникам, які призвані на таку службу.

24. Так, частиною другою статті 39 Закону № 2232-XII встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

25. Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

26. За визначенням, наведеним у частині першою статті 2 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

27. Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ встановлено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

28. Аналіз положень частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ у системному тлумаченні з нормами статті 1 Закону № 3543-ХІІ дає підстави для висновку, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а у разі оголошення стану війни - у воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Тому дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. За відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.

29. Питання часткової мобілізації врегульовано Указами виконуючого обов`язки Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 (затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»), від 06 травня 2014 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію» (затвердженого Законом України від 06 травня 2014 року № 1240-VІІ «Про затвердження Указу виконувача обов`язків Президента України «Про часткову мобілізацію»), Указами Президента України від 21 липня 2014 року № 607/2014 (затвердженого Законом від 22 липня 2014 року № 1595-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію»), від 14 січня 2015 року № 15 (затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року № 113-VІІІ «Про затвердження Указу Президента України від «Про часткову мобілізацію») та Указами Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період від 12 червня 2015 року № 328/2015, від 25 березня 2016 року № 11/2016, 24 червня 2016 року № 271/2016, від 26 вересня 2016 року № 411/2016.

30. Саме ці Укази від 17 березня 2014 року, від 06 травня 2014 року, від 22 липня 2014 року, від 15 січня 2015 року та Укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, від 12 червня 2015 року № 328/2015, від 25 березня 2016 року № 11/2016, від 24 червня 2016 року № 271/2016, від 26 вересня 2016 року № 411/2016 містять чітке визначення тривалості особливого періоду, який розпочинається з моменту видання Президентом України Указів про часткову мобілізацію, із зазначенням тривалості проведення часткової мобілізації та, відповідно, закінчується з виданням Президентом України Указів про звільнення в запас військовослужбовців зі служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

31. Водночас листом від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 Міністерство оборони України повідомило, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу від 17 березня 2014 року та триває до сьогодні, а скасують його окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації ситуації на сході України.

32. Таким чином підставою для надання працівнику гарантій, встановлених частинами другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ та частиною третьою статті 119 КЗпП України, є повістка військового комісаріату про призов працівника на військову службу, починаючи з березня 2017 року і винятків щодо можливості позбавити особу, яка призвана на військову службу під час мобілізації на особливий період, гарантій встановлених статтею 119 КЗпП України, чинним законодавством не передбачено.

33. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою – сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи) визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затве6рдженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

34. Абзацами, другим, четвертим пункту 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

35. Згідно з пунктами 3 - 6 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

36. Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника (пункт 6 Порядку № 509).

37. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку № 509).

38. Приписи наведених норм дають підстави для висновку, що суб`єкт господарювання щодо якого розглядається справа про накладення штрафу має бути в обов`язковому порядку повідомлений про її розгляд не пізніше ніж за п`ять днів до визначеної дати. Справу може бути розглянуто без участі такого суб`єкта господарювання (його представника) за умови, якщо його поінформовано про її розгляд відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

VI. Позиція Верховного Суду

39. Як встановлено судами, працівника ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» ОСОБА_1 було призвано на строкову військову службу у червні 2016 року і на час розгляду справи Указ про оголошення демобілізації мобілізованих Президентом України не видано, тому Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що наразі в Україні діє особливий період, а тому на ОСОБА_1 поширюються гарантії, встановлені частинами другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ та частиною третьою статті 119 КЗпП України.

40. Верховний Суд відхиляє аргументи позивача про те, що встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантії поширюються на працівників лише за наявності їх призову на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про мобілізацію та (або) введення воєнного стану, оскільки збереження за такими працівниками робочого місця та заробітної плати є однією із визначених Конституцією України додаткових конституційних гарантій військовослужбовцям при виконанні конституційного обов`язку при проходженні державної служби особливого характеру.

41. Норми Закону № 2232-ХІІ є спеціальними в частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу і саме цей Закон визначав гарантії щодо збереження за призовником його робочого місця та середньомісячного заробітку на час перебування його на строковій військовій службі в особливий період.

41. Перевіряючи доводи заявника щодо недотримання відповідачем строків повідомлення ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» про розгляд справи про накладення штрафу, суди встановили, що про розгляд справи 19 грудня 2017 року ГУ Держпраці у Київській області повідомило позивача лише 18 грудня 2017 року.

42. Відповідно до пункту 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

43. З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

44. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.

45. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 813/3415/18 та від 06 грудня 2019 року № 804/7725/17.

46. Отже, якщо особа знала про засідання до його початку, однак не клопотала про його відкладення, то лише несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п`ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною, оскільки за наявності таких обставин, суди аналізують і дії роботодавця щодо вжиття ним заходів, спрямованих на реалізацію його права брати участь у розгляді справи про накладення штрафу.

47. Враховуючи те, що про розгляд справи 19 грудня 2017 року ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» знало з 18 грудня 2017 року, що у судовому засіданні також підтвердив представник товариства, однак не вжило жодних заходів щодо участі у розгляді справи або її відкладення, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для скасування постанови № 766 про накладення на ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» штрафу у розмірі 32 000,00 грн.

48. Верховний Суд відхиляє аргументи заявника про те, що акт перевірки, оскаржувані припис та постанова є протиправними, оскільки їх складено відповідно до пункту 7 Порядку № 390, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики України від 04 грудня 2017 року № 1917, оскільки норми Порядку № 390 втратили чинність з 29 грудня 2017 року на підставі наказу Міністерства соціальної політики України від 04 грудня 2017 року № 1917 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року № 390, тобто після проведення перевірки та складання відповідних документів.

49. Інші мотиви та аргументи заявника зводяться до переоцінки доказів і не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій.

50. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

51.  З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» залишити без задоволення.

2. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий:

С.А. Уханенко

Судді:

 О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська