Верховний Суд

Постанова

Іменем України

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 553/629/18

провадження № 61-48739св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» гіпермаркет «Епіцентр К»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 серпня 2018 року у складі судді Тимчука Р. І. та постанову Полтавського апеляційного суду

від 15 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» гіпермаркет «Епіцентр К» (далі - ТОВ «Епіцентр К», гіпермаркет «Епіцентр К») про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що у жовтні 2006 року його прийнято на роботу в гіпермаркет «Епіцентр К» на посаду продавця непродовольчих товарів відділу « Вироби з дерева ». У 2008 році він обіймав посаду завідуючого секцією-відділу, а у березні 2014 року його було переведено на посаду начальника відділу гіпермаркету «Вироби з дерева ». У його вихідний день, 12 травня 2017 року дирекція гіпермаркету провела загальні збори працівників відділу, розглянула питання його відсторонення від роботи та представлення нового начальника відділу. Наказами від 16 травня 2017 року

№ 81-к, від 18 травня 2017 року № 83-к, від 19 травня 2017 року № 84-к та

від 23 травня 2017 року № 29-к йому було оголошено догани. У зв`язку з тим, що на нього постійно чинився психологічний тиск з боку дирекції гіпермаркету, мали місце погрози та залякування, 22 червня 2017 року він змушений був подати заяву про звільнення за угодою сторін. Наказом директора гіпермаркету «Епіцентр К» від 22 червня 2017 року № 113-к його було звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін з 26 червня 2017 року.

Поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом за захистом порушеного права обумовлював зверненнями до відповідача зі скаргою щодо незаконності його звільнення, на які отримав відповідь про те, що його звільнення відбулося з дотриманням трудового законодавства на підставі його заяви, та до територіального управління Держпраці, на яке покладено здійснення державного нагляду (контролю) законодавства про працю юридичними особами, однак відповіді не отримав у зв`язку з чим звернувся із зазначеним позовом до суду.

Посилаючись на наведене, позивач просив поновити строк звернення до суду, визнати незаконним наказ від 22 червня 2017 року № 113-к про його звільнення, поновити його на роботі на посаді начальника відділу «Будівельні матеріали», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 червня 2017 року по день поновлення на роботі.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 01 серпня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з дотриманням трудового законодавства, зокрема пункту 1 статті 36 КЗпП України за взаємною згодою та домовленістю сторін, позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності тиску чи примусу з боку керівництва гіпермаркету, що слугували підставою для подання ним заяви про звільнення. Суд також зазначив, що позивач пропустив, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України місячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Посилання позивача на те, що заява про звільнення не відповідає його волевиявленню, а її написанню слугувало незаконне притягнення його до дисциплінарної відповідальності та тиску з боку дирекції гіпермаркету є безпідставними, оскільки позивач не оскаржував накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у визначені законом строки.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 серпня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року, і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували норми КЗпП України, які регламентують підстави для застосування роботодавцем форм і методів фіксації порушення трудової дисципліни, звільнення з роботи та поновлення на роботі, не надали належної оцінки доказам, наданим ним на підтвердження заявлених вимог, зокрема, наявності тиску з боку дирекції гіпермаркету, що було підставою для подання заяви про звільнення. Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України є самостійне волевиявлення працівника про припинення трудового договору та узгодження сторонами підстав та строку його припинення, однак суди наведеного не урахували та необгрунтовано відмовили в задоволенні його позову з підстав недоведеності заявлених вимог.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Епіцентр К» на касаційну скаргу, у якому відповідач просив поновити йому строк на подання відзиву, посилаючись на те, що у зв`язку із зміною юридичної адреси копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги товариство не отримувало, а тому не мало змоги надати відзив у встановлений судом строк, до 16 січня 2019 року.

Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим поновити ТОВ «Епіцентр К» строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 , та приєднати його до матеріалів справи.

Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, ухвалили законні та обгрунтовані рішення, а тому відсутні підстави для їх скасування. Підтвердженням ініціативи ОСОБА_1 на звільнення за угодою сторін є власноруч написана ним письмова заява, що була задоволена керівництвом ТОВ «Епіцентр К», а тому його звільнення відбулося з дотриманням вимог КЗпП України. Належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення на нього тиску з боку керівництва гіпермаркету, позивач не надав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 28 січня

2019 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 16 жовтня

2006 року працював у ТОВ «Епіцентр К» на різних посадах.

22 червня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з займаної посади начальника відділу «Будівельні матеріали» за угодою сторін з 26 червня 2017 року.

Наказом від 22 червня 2017 року № 113-к звільнено ОСОБА_1 з 26 червня 2017 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, з яким він ознайомився 22 червня 2017 року. Копію трудової книжки отримав

26 червня 2017 року, повний розрахунок з ним проведено 30 червня 2017 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути укладені як в письмовій так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення - 26 червня 2017 року, та згоди відповідача на його звільнення, шляхом видачі відповідного наказу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, надав належну оцінку наявним у справі доказам та правильно застосував норми матеріального права. Установивши, що позивач добровільно подав власноруч написану заяву про звільнення за угодою сторін з 26 червня 2017 року, та не надав доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок чинення на нього тиску з боку роботодавця, суди дійшли обгрунтованого висновку, що звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

З огляду на недоведеність порушеного права, питання дотримання строку на звернення до суду за захистом порушеного права не впливає на правильність вирішення спору по суті.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими. Аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, і не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 серпня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак