Верховний Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/335/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.

за участю помічника судді - Любимової І.І. (за дорученням головуючого судді);

учасники справи:

ініціюючий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТ-Агро Зерно",

боржник - Фермерське господарство "Ім. Шевченка",

представник боржника - Новак І.В.,

ліквідатор Фермерського господарства "Ім. Шевченка" - арбітражний керуючий Ткачук Д.В.,

представник скаржника - Груба І.В.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2019

у складі колегії суддів: Павлюк І.Ю. (головуючий), Демидюк О.О., Савченко Г.І.

та на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.02.2019

у складі судді Марач В.В.

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТ-АГРО ЗЕРНО"

до Фермерського господарства "Ім. Шевченка"

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції

1. Відповідно до пункту 1.2. Статуту Фермерського господарства "Ім. Шевченка" (далі - ФГ "Ім. Шевченка") засновником господарства є ОСОБА_1 .

2. Згідно з пунктом 1.5. Статуту ФГ "Ім. Шевченка" членами господарства є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

3. Пунктами 5.1.1. та 5.1.2. зазначеного вище Статуту передбачено, що землі фермерського господарства складаються із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі та земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності. Пунктом 5.2. Статуту визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

4. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що за даними Управління державного земельного кадастру (довідка №29-17-0.2-1076/2-16 від 28.02.2018) станом на 29.12.2012 у ФГ "Ім. Шевченка" на праві постійного користування обліковувалась земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства розміром 45,5 га, виділена на підставі рішення Здолбунівської районної ради народних депутатів Здолбунівського району, Рівненської області від 22.04.1998 №159 (Державний Акт № РВ 00031 зареєстрований 29.04.1998); на праві власності - для ведення селянського підсобного господарства розміром 4,5га, виділена на підставі рішення Копитківського сільської ради народних депутатів 22.04.1998 №159 (Державний Акт №РВ 01019 зареєстрований 29.04.1998).

5. Відповідно до заяви №82 від 26.02.2015, посвідченої приватним нотаріусом Чайковською А.О., ОСОБА_1 надав згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 (Голови ФГ "Ім. Шевченка") відповідно до Державного Акту РВ №00031 від 29.04.1998 з додатком, та не заперечив щодо відведення цієї земельної ділянки для членів ФГ "Ім. Шевченка".

6. В подальшому, на підставі даної заяви Головне управління Держземагенства в Рівненській області видало наказ №17-254/16-15-СГ від 16.03.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_1 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

7. Наказами Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №№17-879/16-17-СГ,17-880/16-17-СГ,17-881/16-17-СГ,17-882/16-17-СГ,17-883/16-17-СГ, 17-884/16-17-СГ, 17-885/16-17-СГ, 17-886/16-17-СГ, 17-887/16-17-СГ,17-888/16-17-СГ,17-889/16-17-СГ, 17-890/16-17-СГ, 17-891/16-17-СГ, 17-892/16-17-СГ,17-893/16-17-СГ, 17-894/16-17-СГ від 23.03.2017 року було:

  1. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам: ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_5,ОСОБА_6, для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як членам фермерського господарства ім Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_1 , на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

  2. Припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 гектара громадянину ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22.04.1998 №159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.04.1998 за №21, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

8. Передано у власність громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_5, ОСОБА_6 земельні ділянки площею 2,8438 гектара для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ "Ім. Шевченка", за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

9.Членами ФГ "Ім. Шевченка" на підставі актів прийому-передачі межових знаків на зберігання від 29.08.2016 було отримано у власність наступні земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства" (далі - спірні земельні ділянки):

№ п/пПрізвищеНомер земельної ділянкиРозмір, гаДата реєстрації1ОСОБА_2 НОМЕР_9 2,843803.04.20172ОСОБА_3 НОМЕР_10 2,843803.04.20173ОСОБА_1 НОМЕР_11 4,50110.01.20174ОСОБА_4 НОМЕР_122,843803.04.20175ОСОБА_5 НОМЕР_6 2,843804.04.20176ОСОБА_6 НОМЕР_7 2,843804.04.20177ОСОБА_7 НОМЕР_13 2,843803.04.20178ОСОБА_8 НОМЕР_14 2,843803.04.20179ОСОБА_9 НОМЕР_15 2,843803.04.201710ОСОБА_10 НОМЕР_16 2,843803.04.201711ОСОБА_11 НОМЕР_17 2,843803.04.201712ОСОБА_12 НОМЕР_18 2,843803.04.201713ОСОБА_13 НОМЕР_19 2,843803.04.201714ОСОБА_14 НОМЕР_20 2,843803.04.201715ОСОБА_15 НОМЕР_21 2,843803.04.201716ОСОБА_16 НОМЕР_22 2,843804.04.201717ОСОБА_17 НОМЕР_232,843804.04.2017

10. 20.07.2018 між вищевказаними фізичними особами (орендодавці) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" (далі - ТОВ "Акріс Агро", орендар) було укладено договори оренди спірних земельних ділянок та була проведена державна реєстрація інших речових прав - прав оренди земельних ділянок, державним реєстратором Сапожинської сільської ради Корецького району Рівненської області Годун В.В.

11. 26.07.2017 ухвалою Господарського суду Рівненської області за зачвою ТОВ "Ют-Агро Зерно" порушено провадження у справі про банкрутство ФГ "Ім. Шевченка" в порядку статті 93 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

12. 30.01.2018 постановою Господарського суду Рівненської області ФГ "Ім. Шевченка" визнано банкрутом у порядку статті 93 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Ткачука Д.В.

Обґрунтування заяви

13. 11.02.2019 ліквідатор ФГ "Ім. Шевченка" арбітражний керуючий Ткачук Д.В. звернувся до Господарського суду Рівненської області у справі №918/335/17 про банкрутство Фермерського господарства "Ім. Шевченка" із клопотанням про забезпечення вимог кредиторів з посиланням на статтю 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки вважає, що невжиття заходів забезпечення може істотно унеможливити здійснення ліквідаційної процедури та у якому просить в межах справи про банкрутство накласти арешт на спірні земельні ділянки членів ФГ "ім. Шевченка", що розташовані на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, які були надані їм для ведення фермерського господарства, як членам Фермерського господарства "Ім. Шевченка".

14. Ліквідатор ФГ "Ім. Шевченка" посилається на те, що під час проведення ліквідаційної процедури ним було виявлено, що між членами ФГ "Ім. Шевченка" та ТОВ "Акріс Агро", поза волею законного землекористувача та володільця таких земельних ділянок - ФГ "Ім.Шевченка", було укладено договори оренди земельних ділянок, а саме щодо земельних ділянок фермерського призначення, право користування та володіння якими належить Фермерському господарству "Ім. Шевченка" і які, на думку ліквідатора, є складовою ліквідаційної маси на підставі положень Закону України "Про фермерське господарство", Земельного кодексу України та Статуту ФГ "Ім. Шевченка", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

15. Невжиття заходів з накладення арешту, на думку ліквідатора, може призвести до відчуження членами ФГ "Ім. Шевченка" вказаних земельних ділянок, що позбавить ліквідатора можливості включити майно до складу ліквідаційної маси, та як наслідок призведе до неможливості забезпечити виконання вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

16. 14.02.2019 ухвалою Господарського суду Рівненської області клопотання арбітражного керуючого Ткачука Д.В. ліквідатора ФГ "Ім. Шевченка" задоволено. Накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами згідно переліку, які розташовані на території Копитківської сільської ради, Здолбунівського району Рівненської області. Зазначено, що вказана ухвала є виконавчим документом, набирає чинності з моменту її прийняття і підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Вказана ухвала підлягає обов`язковому виконанню на всій території України з моменту її винесення. Строк пред`явлення цієї ухвали до виконання становить три роки, тобто до 14.01.2022. Стягувачем за цією ухвалою є - арбітражний керуючий    - ліквідатор ФГ "Ім. Шевченка".

17. 26.03.2019 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду у справі № 918/335/17 апеляційну скаргу ТОВ "Акріс Агро" залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.02.2019 - без змін. Справу №    918/335/17 повернуто до Господарського суду Рівненської області.

18. Суди дійшли висновку, що отримані безоплатно у власність (приватизовані) земельні ділянки із земель, що перебували у користуванні ФГ "Ім. Шевченка" його членами на підставі норм статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, частини першої та другої статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" належать ФГ "Ім. Шевченка" на праві володіння та користування. На думку судів першої та апеляційної інстанції, члени ФГ "Ім. Шевченка", всупереч інтересам фермерського господарства та інтересам кредиторів, після порушення справи про банкрутство вчинили протиправні дії по передачі в оренду майна, а саме земельних ділянок, що входять до ліквідаційної маси та належать ФГ "Ім. Шевченка" на праві користування та володіння.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. 15.04.2019 ТОВ "Акріс Агро" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.02.2019 у справі № 918/335/17, посилаючись на помилковість висновків судів першої ат апеляційної інстанцій.

20. Скаржник, посилаючись на положення частин дев`ятої, одинадцятої статті 93 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 12, 13 Закону України "Про фермерські господарсьтва" стверджує, що земельні ділянки, на які накладено арешт належать на праві особистої приватної власності  фізичним особам, вказане майно не належить до майна ФГ "Ім. Шевченка" та не включається до ліквідаційної маси. Скаржник вважає, що у даній справі суди, прийнявши оскаржувані ухвалу та постанову, допустили втручання у користування майном шляхом накладення арешту, а також безпідставно визначили  земельні ділянки, право власності на які належить фізичним особам майном, що належить до ліквідаційної маси.

21. Також, ТОВ "Акріс Агро" вважає, що судами першої та апеляційної інстанції невірно застосовано положення частини третьої статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки накладення арешту на майно в ліквідаційній процедурі не відповідає зазначеній нормі.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

22. 22.05.2019 до Верховного Суду від ліквідатора ФГ "Ім. Шевченка" Ткачука Д.В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому арбітражний керуючий просить Суд залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу  - без задоволення, посилаючись на її безпідставність. Ліквідатор вказує, що у фермерського господарства є відповідне майнове право на земельні ділянки, що є у його володінні та користуванні. Натомість, на думку ліквідатора, члени фермерського господарства всупереч інтересам ФГ "Ім. Шевченка" та інтересам кредиторів вчинили протиправні дії по передачі в оренду ТОВ "Акріс Агро" спірних земельних ділянок, що входять до ліквідаційної маси та належать банкруту на праві користування та володіння.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, а також оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

25. Предметом касаційного оскарження у даній справі є наявність або відсутність підстав для застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки членів фермерського господарства.

26. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

27. З метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, передбачені загальними положеннями статті 137 Господарського процесуального кодексу України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2018 у справі № 922/4587/13.

28. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи про банкрутство чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів. Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до закриття провадження у справі (частина третя Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

29. Колегія суддів зазначає, що з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в тому числі, на стадії ліквідаційної процедури вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями статті 137 Господарського процесуального кодексу України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №  925/100/15.

30. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників у справі про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) чи інших учасників у справі про банкрутство з тим, щоб забезпечити позивачам (кредиторам у справі про банкрутство) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом (заявою у справі про банкрутство), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

31. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

32. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

33. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

34. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

35. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

36. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій у ФГ "Ім. Шевченка", єдиним засновником якого є ОСОБА_19 , на праві постійного користування обліковувалась земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства розміром 45,5га та на праві власності - для ведення селянського підсобного господарства розміром 4,5га. В подальшому, ОСОБА_1 надав згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у його постійному користуванні та не заперечив щодо відведення цієї земельної ділянки для членів ФГ "Ім. Шевченка".

37. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказами Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 23.03.2017 було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га громадянину ОСОБА_19 для ведення селянського (фермерського) господарства на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області. Також, передано у власність громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_20, ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 земельні ділянки площею 2,8438 гектара для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

38. Суд зазначає, що статтею 31, 32 Земельного кодексу України, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено право приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств.

39. Частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України, якою врегульовано  підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності, встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

40. Таким чином, можна зробити висновок, що під час приватизації спірних земельних ділянок членами фермерського господарства до них перейшов весь обсяг прав щодо володіння, користування та розпорядження відповідними земельними ділянками. При цьому, діюче законодавство та встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи не свідчать про наявність будь-яких обтяжень/обмежень, встановлених відносно належних зазначеним вище громадянам земельних ділянок. Тобто, зазначені вище громадяни отримали у власність відповідні земельні ділянки, які за своїм цивільно-правовим статусом можуть вільно обертатися з урахуванням загальної специфіки регулювання земельних відносин, встановлених діючим законодавством України.

41. Стаття 12 Закону України "Про фермерське господарство" встановлює, що до складу земель фермерського господарства входять земельні ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі та земельні ділянки, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності.

42. При цьому частиною першою статті 21 зазначеного Закону встановлено, що фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

43. Частина дев`ята статті 93 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка встановлює особливості банкрутства фермерського господарства, передбачає, що до ліквідаційної маси фермерського господарства може входити право оренди земельної ділянки.

44. Визначаючи поняття "право оренди земельної ділянки" як складової ліквідаційної маси фермерського господарства-боржника закон передбачає, що це може бути право оренди земельної ділянки, наданої боржникові в оренду для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 1 Закону України "Про фермерське господарство").

45. Закон пов`язує право оренди земельної ділянки з оформленням відповідних договірних відносин. Зокрема, статтею 1 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

46. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ліквідатором боржника подано клопотання про забезпечення вимог кредиторів, оскільки невжиття заходів з накладення арешту може призвести до відчуження членами ФГ "Ім. Шевченка" зазначених вище спірних земельних ділянок, що позбавить ліквідатора можливості включити майно до складу ліквідаційної маси.

47. У даному випадку Верховний Суд зауважує, що мета, яку зазначено ліквідатором у клопотанні про забезпечення вимог кредиторів, суперечить порядку формування ліквідаційної маси боржника, оскільки право відчуження членами ФГ "Ім. Шевченка" спірних земельних ділянок, у силу сутності права власності, є одним з повноважень власника, яке може бути ним вільно реалізовано відповідно до закону.

48. При цьому, до ліквідаційної маси боржника не може бути включено майно, яке належить на праві власності іншим особам, що ставить під сумнів відповідність вжитих заходів захисту прав кредиторів шляхом заборони власникам майна - фізичним особам здійснювати дії, спрямовані на розпорядження належним їм майном (передачу у оренду належних їм земельних ділянок) меті формування ліквідаційної маси боржника.

49. В основу прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень покладено тезу про те, що зазначеним вище фізичним особам спірні земельні ділянки виділялися у власність саме як членам фермерського господарства, що, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, мало б зумовлювати неможливість передачі їх в оренду третій особі. Підставою для зазначеного висновку є частина друга статті 12 Закону України "Про фермерське господарство", згідно з якою права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство та пункт 5.2 Статуту ФГ "Ім. Шевченка", згідно з яким права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

50. Вирішуючи питання про обґрунтованість вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, Верховний Суд виходить з наступного.

51. Спірні суспільні відносини виникли з приводу необхідності забезпечення вимог кредиторів у межах справи про банкрутство та співвідношення інституту забезпечення вимог кредиторів (стаття 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") з урахуванням особливостей регулювання земель фермерського господарства (частина друга статі 12 Закону України "Про фермерське господарство") з однієї сторони та сутності права фізичних осіб на мирне володіння майном у розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, статті 14 Конституції України (право громадян реалізувати своє право власності на землю відповідно до закону), Закону України "Про оренду землі" (право громадян реалізувати право власності на землю шляхом саме передачі її в оренду третій особі).

52. У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

53. Законність втручання у даному випадку визначається крізь призму обґрунтування у законі права включати до ліквідаційної маси боржника майно (земельну ділянку), яка належить на праві власності фізичній особі, яка не є учасником справи про банкрутство. Суди першої та апеляційної інстанції, досліджуючи це питання, не встановили, якою нормою діючого законодавства вони керувалися, коли вважали за обґрунтоване забезпечити вимоги кредиторів саме шляхом обмеження прав власності фізичних осіб задля включення у майбутньому до складу ліквідаційної маси боржника майна, яке йому не належить на праві власності, а саме - земельні ділянки, які належать на праві власності фізичним особам. При цьому, таке обмеження прав власності фізичних осіб не ґрунтується на законі, оскільки єдиний механізм застосування субсидіарної відповідальності третіх осіб за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство передбачений положеннями частини п`ятої статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка встановлює покладення такої відповідальності, зокрема, на засновників та учасників підприємства, у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Натомість, таких обставин у даній справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено не було.

54. Відносно суспільного інтересу слід зазначити наступне. Оспорюваними судовими рішеннями суди першої та апеляційної інстанцій створюють передумови для включення до ліквідаційної маси боржника майна, що йому не належить на праві власності задля задоволення вимог кредиторів, тобто інтересів приватних, а не суспільних. Водночас позбавлення права власності на майно, здійснене лише з метою надання особистої вигоди приватній  стороні,  не  може  бути  таким,  що відповідає "суспільним інтересам" (п. 40 Рішення Європейського суду з прав людини  у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королевства"). За таких обставин Верховний Суд констатує, що прийняті судові рішення та обмеження, які ними встановлюються не слугували меті суспільного інтересу.

55. Досліджуючи питання пропорційності втручання у право на володіння майном фізичних осіб цілі, якій слугувало таке втручання слід зауважити наступне. Проблематика неплатоспроможності полягає у тому, що у силу певних об`єктивних та суб`єктивних обставин боржник опиняється у ситуації неспроможності погасити свої борги. Водночас суди у даному випадку не встановили будь-яких обставин, які б свідчили, що громадяни-власники спірних земельних ділянок сприяли неплатоспроможності боржника, що визначає непропорційність втручання у право власності таких громадян на мирне володіння ними своїми земельними ділянками меті такого втручання (погашення боргів боржника-банкрута перед третіми особами за рахунок належних громадянам земельних ділянок). За таких обставин, Верховний Суд констатує непропорційність втручання у мирне володіння землею фізичних осіб.

56. Верховний Суд вважає, що встановлені статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство", пунктом 5.2 Статуту ФГ "Ім. Шевченка" норми щодо права фермерського господарства володіти та користуватися земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, не встановлюють правила примусової передачі такому фермерському господарству земельної ділянки власником - фізичною особою, яка набула права власності на земельну ділянку у порядку статті 13 Закону України "Про фермерське господарство", що виключає можливість включення такої ділянки до складу ліквідаційної маси боржника та подальшу її реалізацію.

57. При цьому, застосовуючи заходи забезпечення вимог кредиторів, суд повинен був перевірити свої дії на предмет відповідності Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого Протоколу до неї у розрізі дотримання прав учасників справи та незалучених до справи осіб, гарантованих статтею 6 Конвенції "Право на справедливий суд" та права на мирне володіння майном.

58. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що накладення арешту на  належні на праві приватної власності фізичним особам спірні земельні ділянки, як захід забезпечення вимог кредиторів у даній справі про банкрутство ФГ "Ім. Шевченка" є неспівмірним втручанням у право таких фізичних осіб мирно володіти своїм майном.

59. Таким чином, Суд дійшов висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України та статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" при винесення оскаржуваних ухвали та постанови судів попередніх інстанцій про застосування заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки.

Б. Висновки щодо застосування норми права

60. Встановлені статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство", статутом фермерського господарства норми щодо права фермерського господарства володіти та користуватися земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, не встановлюють правила примусової передачі такому фермерському господарству земельної ділянки власником - фізичною особою, яка набула права власності на земельну ділянку у порядку статті 13 Закону України "Про фермерське господарство", що виключає можливість включення такої ділянки до складу ліквідаційної маси боржника та подальшу її реалізацію. Отже, накладення арешту на належні на праві приватної власності фізичним особам спірні земельні ділянки, як захід забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство фермерського господарства є неспівмірним втручанням у право таких фізичних осіб мирно володіти своїм майном.

В. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частин першої, другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

62. З огляду на встановлене Верховним Судом неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права,  яке призвело до ухвалення незаконного рішення, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро", скасування прийнятих у справі ухвали Господарського суду Рівненської області від 14.02.2019 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 у даній справі із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні клопотання ліквідатора Фермерського господарства "Ім. Шевченка" арбітражного керуючого Ткачука Д.В. про забезпечення вимог кредиторів.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 3 частини першої статті 308,  статтею 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро" задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 14.02.2019 у справі №  918/335/17 скасувати, прийняти у справі №918/335/17 нове рішення.

3. Відмовити у задоволенні клопотання ліквідатора Фермерського господарства "Ім. Шевченка" арбітражного керуючого Ткачука Дмитра Володимировича про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на земельні ділянки членів Фермерського господарства "Ім. Шевченка", що розташовані на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області, які були надані їм для ведення фермерського господарства, як членам Фермерського господарства "Ім. Шевченка".

4.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий

В. Пєсков

Судді

Л. Катеринчук

В. Погребняк