Верховний Суд

Постанова

Іменем України

04 липня 2019 року

м. Київ

справа № 761/14333/17

провадження № 61-25307св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Леомед»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Леомед» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11жовтня 2017 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Леомед» (далі -- ТОВ «Медичний центр «Леомед») про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що працювала у ТОВ «Медичний центр Леомед» з 09 січня 2017 року на посаді лікаря-хірурга, а з 01 березня 2017 року на посаді лікаря-хірурга судинного із встановленим одногодинним робочим днем.

Згідно з наказом від 27 березня 2017 року № 7-к ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули 17 та 22 березня 2017 року без поважних причин.

Таке звільнення є незаконним, оскільки ТОВ «Медичний центр «Леомед» порушено процедуру звільнення, не надано їй копії наказу про звільнення, не здійснено розрахунків відповідно до статті 116 КЗпП України та не видано у день звільнення трудової книжки.

У зв`язку з чим, просила суд визнати незаконним наказ ТОВ «Медичний центр «Леомед» про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-хірурга судинного від 27 березня 2017 року за пункту 4 статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді лікаря-хірурга судинного з 27 березня 2017 року; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ТОВ «Медичний центр «Леомед» від 27 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-хірурга судинного на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-хірурга судинного ТОВ «Медичний центр «Леомед».

Стягнуто з ТОВ «Медичний центр «Леомед» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 843, 50 грн без урахування податків, зборів та інших платежів.

Вирішено питання про судовий збір.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря-хірурга судинного ТОВ «Медичний центр «Леомед» та стягнення середньої заробітної плати в межах платежів за один місяць.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося під час перебування її на лікарняному, що суперечить чинному законодавству.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/14333/17 і витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу № 761/14333/17 призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2018 року ТОВ «Медичний центр «Леомед» подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що у суду відсутні підстави вважати, що звільнення відбулось у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_1 з`явилася у встановлений час на робоче місце, повністю відпрацювала свій робочий час та була протабельована, про факт тимчасової непрацездатності ОСОБА_1. відповідачу повідомлено не було.

Відзив на касаційну скаргу ТОВ «Медичний центр «Леомед» від ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що з 09 січня 2017 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Медичний центр «Леомед» на посаді лікаря-хірурга, а з 01 березня 2017 року на посаді лікаря-хірурга судинного із встановленим одногодинним робочим днем.

Згідно акта від 21 березня 2017 року № 1 лікар - хірург судинний ОСОБА_1 17 березня 2017 року була відсутня на робочому місці та до території приміщення впродовж робочого дня не з`являлася.

Наказом від 21 березня 2017 року №1д судинному хірургу ОСОБА_1 винесено догану за порушення трудової дисципліни.

Згідно акта від 23 березня 2017 року № 2 ОСОБА_1 22 березня 2017 року повторно була відсутня на робочому місці та до території приміщення впродовж робочого дня не з`являлася.

Відповідно до листка непрацездатності серії АДА № 619196, виданого 27 березня 2017 року Медичним центром «Амеда», ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 27 по 31 березня 2017 року.

Наказом від 27 березня 2017 року № 7-к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин 17 та 22 березня 2017 року.

Згідно акта від 27 березня 2017 року ОСОБА_1 відмовилася від отримання нарахованих, у зв`язку із звільненням коштів та отримання трудової книжки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом п`ятим цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Суд установив, що відповідно до листка непрацездатності серії АДА № 619196, виданого 27 березня 2017 року Медичним центром «Амеда», ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 27 по 31 березня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, яким вважається період від дня незаконного звільнення, до дня поновлення на роботі.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки відбулось 27 березня 2017 року під час перебування позивача на лікарняному, тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України. Наведений апеляційним судом розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає приписам статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Леомед» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун

М. Є. Червинська