ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ

від 05.05.2025  № 2467/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Представництво є належним чином зареєстрованим постійним представництвом в Україні, яке здійснює найм працівників як серед громадян України, так і серед іноземців (нерезидентів). Працівники-нерезиденти виконують свої трудові обов'язки на території України на підставі трудових договорів, укладених з Представництвом.

При цьому планується, що сума заробітної плати після вирахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору буде перераховуватись на банківські рахунки працівників-нерезидентів, відкриті за кордоном, з використанням рахунку, відкритого на ім'я Представництва за межами України. При цьому належна сума податку на доходи фізичних осіб та військового збору буде утримана з таких доходів і перерахована Представництвом з банківського рахунку, відкритого в Україні, до відповідного бюджету України під час виплати заробітної плати, відповідно до пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Кодексу.

Сума та дата кожної виплаченої заробітної плати на користь кожного працівника-нерезидента за необхідності будуть підтверджені відповідними банківськими виписками із закордонних рахунків.

З огляду на викладене, Представництво просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи вірно платник розуміє, що податкове законодавство України не встановлює обмеження на виплату роботодавцем - постійним представництвом нерезидента в Україні суми заробітної плати працівникам-нерезидентам після утримання податку на доходи фізичних осіб і військового збору на рахунки таких працівників, відкриті за кордоном?
2. Чи вірно платник розуміє, що у такому випадку Представництво зберігає статус роботодавця і податкового агента для цілей податку на доходи фізичних осіб і військового збору, і обов'язок щодо утримання і перерахування податку на доходи фізичних осіб і військового збору зберігається за Представництвом?
3. Чи достатнім підтвердженням суми виплаченого доходу у вигляді заробітної плати буде виписка з іноземного банківського рахунку (з якого здійснювалась виплата на користь працівників-нерезидентів)?
4. Чи вірно платник розуміє, що обов'язок Представництва щодо сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору "до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу", передбачений пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Кодексу, буде вважатись виконаним, у разі якщо відповідна сума податку на доходи фізичних осіб і військового збору буде перерахована до відповідного бюджету на дату виплати і перед виплатою заробітної плати (за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб і військового збору) на іноземні рахунки?
5. Чи має право Представництво враховувати у складі витрат для цілей оподаткування податком на прибуток в Україні суми заробітної плати, виплачені (нараховані) працівникам-нерезидентам, незалежно від того, що заробітна плата після вирахування податку на доходи фізичних осіб і військового збору, виплачується на рахунки працівників-нерезидентів, які відкриті за кордоном? Чи достатнім підтвердженням таких витрат будуть банківські виписки з іноземних рахунків та відповідні трудові договори?

Згідно з пп. "а" пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу нерезиденти - це, зокрема, іноземні компанії, організації, партнерства та інші об'єднання осіб, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України.

При цьому відповідно до пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу постійне представництво - це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

З метою оподаткування термін "постійне представництво" включає, зокрема, будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо загальна тривалість робіт, пов'язана з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю (в рамках одного проекту або пов'язаних між собою проектів), що виконуються нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, перевищує 12 місяців.

Щодо першого питання

Відповідно до ст. 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України, зокрема, здійснює державне регулювання на платіжному ринку, визначає засади функціонування платіжного ринку України, регулює діяльність надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, платіжних систем та технологічних операторів платіжних послуг, визначає порядок надання платіжних послуг та обмежених платіжних послуг.

Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням паперових та електронних документів, платіжних інструментів та готівки, а також координує організацію розрахунків (ст. 40 Закону № 679).

Згідно зі ст. 56 Закону № 679 Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Таким чином, з питання щодо обмеження на виплату роботодавцем - постійним представництвом нерезидента в Україні суми заробітної плати працівникам-нерезидентам на рахунки таких працівників, відкриті за кордоном, доцільно звернутися до Національного банку України.

Щодо другого та четвертого питань

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом IV Кодексу, згідно з пп. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до пп. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу об'єктом оподаткування фізичної особи - нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

При цьому дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору (пп. "є" пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, регулюється п. 170.10 ст. 170 Кодексу, яким встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів) (пп. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Відповідно до п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

При цьому згідно з пп. 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 Кодексу роботодавець - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Для цілей розділу IV Кодексу до роботодавця прирівнюються юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

Пунктом 167.1 ст. 167 Кодексу передбачено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Об'єктом оподаткування військовим збором, зокрема, для платників, зазначених у пп. 1 пп. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (пп. 1 пп. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у пп. 1 пп. 1.1 пп. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, - 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного пп. 1 пп. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною пп. 4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу (пп. 1 пп. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу та пп. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу.

Податковий агент, поняття якого наведено у пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, та ставку військового збору, встановлену пп. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу та пп. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу).

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV Кодексу (пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Враховуючи викладене, дохід фізичної особи - нерезидента, нарахований юридичною особою - постійним представництвом нерезидента, з метою оподаткування включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах. При цьому така юридична особа зобов'язана виконати всі функції податкового агента, передбачені Кодексом.

Слід зазначити, що податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений ст. 35¹ Кодексу (пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Щодо третього та п'ятого питання

Відповідно до пп. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу платниками податку на прибуток визначаються нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов'язок сплачувати податок у порядку, встановленому розділом III Кодексу.

Для цілей оподаткування згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 44.2 ст. 44 Кодексу для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з абзацом першим пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат у вигляді заробітної плати, нарахованої (виплаченої) працівникам-нерезидентам постійним представництвом нерезидента - платником податку на прибуток.

Відповідно до пп. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу "витягнутої руки". Оподатковуваний прибуток постійного представництва має відповідати прибутку незалежного підприємства, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є.

Обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва розраховується відповідно до положень ст. 39 Кодексу.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування та об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (далі - Закон № 996).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік та фінансова звітність підприємства відповідно до ст. 4 Закону № 996 повинні ґрунтуватися, зокрема, на принципі повного висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Відповідно до частини другої ст. 8 Закону № 996 питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів (частина третя ст. 8 Закону № 996).

Частиною п'ятою ст. 8 Закону № 996 визначено, що підприємство самостійно, зокрема, визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених Законом № 996, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, а також затверджує правила документообороту.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (частина п'ята ст. 9 Закону № 996).

Відповідно до частин першої та другої ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

• назву документа (форми);
• дату складання;
• назву підприємства, від імені якого складено документ;
• зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
• посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704, зі змінами (далі - Положення № 88).

Відповідно до п. 2.2 глави 2 Положення № 88 первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно з абзацом другим п. 2.9 глави 2 Положення № 88 записи у первинних документах, створених в електронній формі, здійснюються за допомогою електронних засобів оброблення інформації та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого строку зберігання документів та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Також слід зазначити, що єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності встановлюють Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 за № 736/27181, зі змінами.

Водночас повідомляємо, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Таким чином, питання відображення у бухгалтерському обліку операцій з нарахування (виплати) заробітної плати працівникам-нерезидентам, а також визнання первинними документами для цілей бухгалтерського обліку банківських виписок з іноземних рахунків таких працівників та укладені з ними трудові договори, належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

____________